Головне — стабільність
Нові погодні та економічні виклики спонукають компанію «Нібулон» змінювати підходи до виробництва
Минулий рік приніс аграріям чимало несподіванок — приємних і не дуже. Наприклад, багато хто був готовий до жорсткої посухи (зважаючи на досвід попереднього сезону) — і ось, на тобі, маємо рекордні врожаї. І, мабуть, вже точно ніхто не очікував трикратного зростання вартості добрив чи різкого стрибка ціни на газ. Економічні чи погодні виклики не оминули жодне з господарств — великих і малих. Звісно, й реакція на них була різна. Яким видався виробничий рік для одного з найпотужніших гравців зернового ринку України ТОВ СП «Нібулон», чи планують у компанії переформатувати свою роботу, розповів заступник генерального директора із сільськогосподарського виробництва Костянтин Хмельницький.
— Пане Костянтине, які виклики торік були найсерйознішими для сільгоспвиробництва вашої компанії?
— Насамперед зазначу, що ми провадимо сільгоспвиробництво у десяти областях на площі 77 тис. гектарів, маємо 20 філій, які сконцентровано в південному, західному та східному кластерах практично в усіх ґрунтово-кліматичних зонах України. Основними культурами є озима пшениця (28 тис. гектарів), соняшник (20–21 тис. гектарів) та кукурудза (15 тис. гектарів).
Минулий сезон розпочинався важко, бо восени 2020 року запасів ґрунтової вологи не було практично у всіх зонах господарювання, хіба що крім Півдня, де було достатньо опадів, щоб отримати сходи озимих. Тож ми очікували на важкий рік. Посуха минулих сезонів привчила нас обережно ставитися до підвищених норм добрив, тому ми відповідним чином планували свої ресурси. І лише коли почалися опади практично на всій території країни, стало зрозуміло, що є сенс шляхом збільшення вкладень у рослинництво, інтенсифікації виробництва спробувати отримати більший урожай.
Тому найбільшим викликом минулого сезону була закупівля добрив і ЗЗР, яких не планували в очікуванні посушливого року. Оскільки вирішили збільшити норми внесення добрив, уже в лютому змушені були шукати додатково 5000 т складних добрив, дозакуповувати фоліарні форми добрив для внесення по вегетації у квітні, для третього обробітку озимих зернових і пізніх культур.
Жнива минулого сезону пройшли в умовах значного пришвидшення, що диктували специфічні погодні умови. Це також було новим викликом для нас, але і з цим ми впоралися. Урожай отримали добрий, але в умовах інтенсифікації треба було придумати шляхи переміщення зернозбиральної техніки, автотранспорту, щоб у короткі строки його перевезти — спланувати ефективну логістику. Ми навіть були змушені на невеликих площах наймати сторонню техніку для збирання врожаю, чого вже давно не робили. Але пізню групу культур зібрали оперативно, з прийнятною вологістю зерна — ми завжди намагаємося завершити повний цикл сільгоспробіт у строк. Отримали врожайність пшениці 4,61 т/га, озимого ячменю — 4,88 т/га, ріпаку — 2,74 т/га, соняшнику — 2,3 т/га, кукурудзи — 8,5 т/га.
Із самого початку філософія компанії в сільгоспбізнесі була побудована так, щоб максимально вберегтися від погодних ризиків, тож за цими цифрами «криється», наприклад, середній урожай кукурудзи на Заході 10 т/га і на Сході 3–3,5 т/га. Тобто незважаючи на різні погодні умови в різних регіонах, у середньому ми виходимо на добрі показники.
— Яким чином розподілено культури між різними зонами?
— У південній зоні переважає пшениця. Також тут поширено озимий ячмінь, ріпак і соняшник. У західній частині превалює кукурудза, соя, натомість під пшеницею та соняшником значно менше місця. На Сході — соняшник, сорго, кукурудза, пшениця.
Наші економічні флагмани — соняшник, ріпак, кукурудза та пшениця. Зернове сорго — це для нас як нішева культура, більше для сівозміни. Близько 95% зібраної пшениці — продовольчі партії. Ми на фураж не розмінюємося, хіба що можуть вплинути на якість зерна погодні форс-мажори. Маємо тваринництво, але на корм тварин використовуємо ячмінь і кукурудзу.
— Ви назвали економічно найвигідніші культури. Чи маєте особливості в технології їх вирощування? На які проблеми натрапляєте під час вегетації?
— Поки що для ярих культур застосовуємо класичну технологію з оборотом пласта, але з огляду на збільшення кількості посушливих років усе більше віддаємо перевагу глибокому розпушуванню. Для обробітку ґрунту та сівби поступово переходимо на широкозахватні агрегати, щороку закуповуємо один-два таких агрегати, щоб збільшувати виробіток і зменшувати кількість залучених працівників.
Соняшник вирощуємо за класичною технологією: із застосуванням ґрунтового гербіциду та однієї обробки посходовим гербіцидом, далі — внесення фоліарних форм добрив, на частині площ вносимо фунгіцид. Усе просто, але важливо в строк застосувати продукти, бо культура сконцентрована на Півдні та Сході, де є проблеми з карантинними бур’янами. Головне — своєчасно поборотися з амброзією, щоб підвищена кількість насіння не потрапила в товарні партії.
Окрім того, важливі оптимальні терміни сівби. Ми не прихильники ранніх строків сівби, бо, погнавшись за вологою, можна недоотримати врожай.
— Ви згадали амброзію. А як щодо вовчку? Для багатьох господарств Сходу — це основна проблема…
— Нині є багато гібридів, які дають змогу убезпечити посіви від вовчку. Просто не варто занадто економити на посівному матеріалі. Наші спеціалісти добре підбирають гібриди, закладаючи демоділянки для відбору. Тому проблема вовчку в нашій компанії не стоїть гостро.
Ми висіваємо класичні гібриди. Думали частково перейти на систему клеарфілд, але поки що лишилися на нашій технології — наші поля давно в обробітку, тож ми знаємо їхні проблеми, склад бур’янів.
До того ж максимально намагаємося дотримуватися сівозміни. Хіба що через форс-мажор, коли, наприклад, через посушливу осінь не змогли посіяти ріпак, соняшник може повернутися на попереднє місце раніше, ніж через чотири роки.
Амброзія все ж таки проблема більш інтелектуальна, бо запаси насіння цієї культури доволі значні в ґрунті і є великі обмеження під час приймання насіння. Відповідно, треба робити очищення — це додаткові витрати.
Щодо проблем, пов’язаних із вирощуванням кукурудзи, можу виділити поширення діабротики у західних філіях. Поки що загрозливих масштабів немає. Були окремі ділянки, після чого змушені були вносити зміни в структуру посівів. Тож зі шкідником боремося більшою мірою сівозміною. Але тенденція поширення імаго загрозлива — шкідника вже можна побачити восени на півдні Вінниччини, у Житомирській області.
Боротися з ним можна, раніше висіваючи кукурудзу, щоб вона встигала зміцніти до виходу кореневої форми шкідника, внесенням певних ґрунтових пестицидів, рідких азотних добрив, зокрема аміачної води, КАС. Американці ще практикують унесення безводного аміаку восени. Дуже багато методик, але на 100% ефективних немає. Треба максимально дотримуватися карантину, але ми розуміємо — імаго може мігрувати далеко.
А загалом кожен сезон підкидає щось нове. От цього року на Півдні на пшениці були фузаріози колоса, причому на найкращих посівах — через вологу. І це за інтенсивного захисту. Раніше тут фузаріоз був рідкістю.
Окрім того, на Півдні останні роки помічено розвиток совок на етапі формування зерна кукурудзи, соняшнику. Боротися з ними проблематично, адже рослини вже високі, сокорух припинився, тож дістати шкідника в качані — проблема.
Тенденція останніх років — різкі зміни погоди, часті бурі, які буквально знищують посіви. Господарства дуже від цього потерпають.
— Як ви плануєте свою систему захисту?
— Це і планові, й аварійні обробки. Наприклад, цього сезону тричі обробляли зернові, хоч зазвичай робимо дві обробки. Перша — внесення гербіциду та фунгіциду, друга — фунгіцид із листковим підживленням. Цього року провели ще й додаткове листкове підживлення.
Але на 90% захист плануємо. Зазвичай це гербіцидні та фунгіцидні обробки — це робити легше, бо агрономічні служби мають інформацію щодо забур’яненості полів, поширення хвороб. В усякому разі на пшениці це можна спланувати завчасно.
Інсектицидний захист проводимо по факту. Зазвичай практикуємо крайові обробки інсектицидом — щоб менше було витрат і хімічного навантаження на культуру. Такий спосіб доволі ефективний на початкових етапах поширення шкідника. У разі потреби продукт можна закупити оперативно.
— Яким продуктам — оригінальним чи генеричним віддаєте перевагу?
— З погляду фінансових витрат — 50 на 50. З погляду фізичного обсягу — 70% генерики, 30% — оригінальні ЗЗР. Наш підхід сформовано доволі давно: однокомпонентні продукти генеричного походження застосовуємо після випробування на демоділянках. Звісно, від перевірених постачальників. Інноваційні продукти, багатокомпонентні, які не мають аналогів, використовуємо оригінальні.
Щороку вирішуємо щодо збільшення чи зменшення кількості певного продукту. Наприклад, цього року були проблеми з ацетохлором, бо його синтез значно зменшився в Китаї. Відповідно, ми вже нині розуміємо, що зменшимо обсяг закупівлі цього продукту. Натомість збільшимо обсяги страхових гербіцидів певних мультинаціональних компаній. Можливо, це призведе до збільшення бюджету на закупівлю ЗЗР, адже завжди надважливим для нас є якість — у матеріалах, у роботі й результатах.
— Чи допускаєте ви в такому разі часткове застосування біопрепаратів?
— Ми вже ними користуємось. Зокрема, понад п’ять років застосовуємо деструктори стерні й бачимо результат.
У нас є окремий напрям досліджень — біопрепаратів, мікродобрив, стимуляторів росту, загалом до 30 найменувань. Вивчаємо це питання, проводимо дослідження в різних філіях, у різних зонах, спостерігаємо, чи є прибавка від їхнього застосування. На основі результатів ухвалюємо рішення.
— Нині сільське господарство стає все більш інноваційним. Чи зазнає змін ваше виробництво?
— Звісно, ми стежимо за всіма новаціями — без цього неможливий поступальний розвиток. Так, останні два-три роки поступово переходимо на точне землеробство у виробництві соняшнику та кукурудзи — точний висів насіння, внесення добрив, віддалений контроль за посівною. Щороку на двох-трьох сівалках установлюємо обладнання для точного висіву Precision Planting, маємо намір до 2024 року повністю перейти на таку технологію сівби соняшнику та кукурудзи.
Змінюємо також систему внесення добрив. Нині на 60–70% площ складні НПК вносимо диференційовано сівалкою під час сівби в рядок. На Півдні окремі господарства вносять добрива диференційовано на окремі ділянки поля розкидачами — і мають добрі результати. Рідкі азотні добрива на 20% площ також вносимо обприскувачами диференційовано. Аналізуємо, може, через кілька років будемо точно знати, чи варто практикувати диференційоване внесення. Поки що на інтуїтивному рівні бачимо, що так, у цьому є певний сенс.
— Минулого сезону серйозним викликом для аграріїв стало здорожчання добрив. Як ви діятимете в нових реаліях?
— Я вважаю, це міна сповільненої дії. Я навіть не знаю, як правильно оцінити ситуацію з міндобривами та товарними ринками, які це здорожчання вже сильно зачепило. Наприклад, ще три роки тому складно було продати одиницю техніки, а тепер у продавців вимушені просити хоч щось зарезервувати.
Криза на товарних ринках виникла через пандемію коронавірусу, а на ринку добрив, думаю, через великі геополітичні ігри. Зрозуміло, що підвищення ціни азотних добрив у три з половиною раза вплине на кінцеву собівартість продукції. Тут є кілька підходів. Виробники добрив сподіваються, що аграрії закуплять селітру, бо цього року був добрий виторг від урожаю. Тобто деяка частина піде цим шляхом.
Якась частина сільгоспвиробників пробуватиме прогнозувати майбутній рік. Ми також проводили такі розрахунки. Звісно, найбільший зиск від внесення добрив — на кукурудзі, де найбільша прибавка врожайності. Тому на цій культурі не варто зменшувати обсяги азотних добрив. Але у вирощуванні соняшнику все не так очевидно, як і у вирощуванні зернових у посушливих зонах. Тому ми прогнозуємо деяке зменшення обсягів використання міндобрив аграріями — до 50%. Насамперед не дуже великими.
Великі господарства також проведуть ревізію, можливо, застосують диференційований підхід — у зонах із підвищеною вологістю добрив закуплять на 100%, у зоні ризикованого землеробства ці обсяги можуть скоротитися наполовину. Звісно, це може вплинути на врожайність, щоправда, у посушливій зоні не набагато.
Імовірно, таким шляхом підемо й ми. Можливо, замінимо форму добрив або будемо купувати оперативно, за потреби. Наприклад, коли випаде достатньо опадів. У такому разі добрива можна купити прямо в порту.
На Сході ми більше застосовуємо рідкі добрива, на Півдні — сипкі. Але це не завадить нам перейти з аміачної селітри на КАС. У цьому є логіка. Нітратну форму азоту (аміачна селітра) краще лишити на перше підживлення в лютому-березні, тому що в друге підживлення вже потрібен певний інструментарій — тоді ми можемо застосовувати карбамід на зернових і КАС. От на ярій групі найдешевше використання карбаміду — вносячи його до посівної, ми через два-три тижні для сходів отримаємо доступні форми азоту.
Тобто закупівлі заздалегідь не буде, бо заморозити такий великий обсяг коштів — нерозумно. Будемо купувати дрібними партіями, порційно, на регіональних складах, купувати залишки, зменшуватимемо загальну логістику. Але загалом обсяги використання добрив зменшаться.
— Насамкінець, чи плануєте ви зміни в структурі посівних площ на наступний сезон?
— Посіви соняшнику та пшениці залишимо на попередньому рівні. Цього сезону посіяли більше ріпаку — сподіваємося на сприятливі умови перезимівлі. Площу під кукурудзою зменшимо на тисячу гектарів — до 15 тис., за рахунок ріпаку й сої. Але ж невідомо, як перезимує ріпак…
За великим рахунком нічого не змінили. Бо компанія експортоорієнтована, і наш власний урожай спрямований на експорт. До того ж наші посіви є своєрідним маркером для інших виробників, сигналом до дій. Тому стабільність у нашому виробництві — головне.