Сильна рослина починається з потужної кореневої системи та правильної стратегії догляду

Основа врожаю

Сильна рослина починається з потужної кореневої системи та правильної стратегії догляду

Навіть на бідних поліських ґрунтах можна отримувати добрі врожаї. Головне — сформувати потужну кореневу систему, визначити, чого потребує рослина, правильно вибудувати стратегію догляду, — вважає агроном СТОВ «Агрокомплекс-98», що на Житомирщині, Олег Левковський. Як на практиці втілює агроном свої ідеї — у пропонованому інтерв’ю.

— Пане Олеже, з вашого досвіду, чим агроном може допомогти рослині стати сильнішою, розкрити свій потенціал?

— Це комплексний підхід. Основою здорової сильної рослини є здорова потужна коренева система, яка розвивається без перешкод, має легкий доступ до всіх поживних речовин. Звідси випливає, що крім вибору якісного насіння ми повинні потурбуватися про сприятливе для розвитку рослини середовище — оптимально підготовлений, структурований ґрунт із нормальною кислотністю. Бо якщо коріння рослини вперлося в утрамбований шар ґрунту, в плужну підошву, якщо він закислений, коріння не може засвоювати поживні речовини. У нашому господарстві є ділянки із закисленими ґрунтами — жовта пляма: ти викопуєш рослину, а там — розвинена рослина з трьома-п’ятьма пагонами, яка живиться з кореневої системи, утвореної насіниною. Вторинна коренева система повинна мати хоча б два-три корінчики на кожен пагін, а він може бути один на всю рослину. Бо в тому ґрунті не формується вторинна коренева система. І що б я не робив по листку, рослина чахне, бо нема коренів. Тому посилити рослину можна тільки оптимальними умовами росту й розвитку кореневої системи. Тоді надалі є сенс з нею працювати, за неї боротися.

— З ваших слів зрозуміло, що природні умови для розвитку рослин у вашій зоні не надто сприятливі. Як ви їх поліпшуєте?

— Справді, ми працюємо в поліській зоні, з бідними легкими ґрунтами, з підвищеною кислотністю. Господарство в нас невелике — тисяча гектарів із класичною сівозміною. Звісно, хочеться бути в пшеничному «клубі 100 ц», копати картоплі по 60 тонн, але природні умови обмежують. Тому останнім часом я поставив перед собою завдання: зрозуміти рівень, вище якого не перейдеш, і на цій основі будувати стратегію отримання врожайності — щоб не витрачати сили й кошти намарне. Бо ми могли по весні мати добрі посіви, а в травні-червні наставала спека, рослини використовували всю нагромаджену вологу, і гірші посіви давали кращий урожай, ніж ті, які ти зміг розігнати на добру перспективу. Тому особливих стратегій, щоб отримати максимальні врожаї, я не вибудовую, а виходжу з можливостей своєї землі — 7–8 т/га пшениці, 4 т/га ріпаку.

Кілька років тому ми зробили хімічний аналіз ґрунтів і перейшли на диференційовану систему внесення добрив. Бо побачили: збільшення кількості внесених добрив не призводить до підвищення врожаю вище за певну межу. Дійшли висновку: або не там вносимо, або не те, що треба. Я ще з 2007 року хотів змінити підходи, але то одна криза, то зміна власників, то друга криза, то війна — не було вільних коштів. А три роки тому ситуація нормалізувалася, тому вклалися в цю технологію, в техніку для диференційованого внесення, провели аналіз і почали працювати.

Тепер по картах вносимо основні добрива — фосфор, калій, особливу увагу звернули на магній, сірку, бо з’ясувалося, що в нас низький уміст цих мезоелементів у ґрунті. До балансування системи удобрення по вмісту й виносу мікроелементів я ще не дійшов, бо тільки на п’ятий рік ми можемо проаналізувати, чи наша стратегія успішна, чи дала вона результат за вмістом основних елементів у ґрунті чи за врожайністю.

Поки що сказати, що наші врожаї виросли, ми не можемо, бо останні два роки були несприятливими — літня посуха спричиняла запал зерна, картопля горіла, тож ми недобирали врожаї. Але в нас зникли жорсткі провали. Якщо раніше пшениця на одному полі могла давати по 9 т/га, а на другому по 3 т/га, то останні роки пшениця родить 4–6 т/га — 9 т/га не дасть, бо води немає, але й до 3 т/га не опускається. Думаю, за сприятливих умов ми вийдемо на планову врожайність, бо коли молотили пшеницю, маса тисячі була 32 г, а врожайність — 7 т/га. Якби маса була 40 г, то й врожайність вища. Пшениці просто забракло одного дощику.

Аналогічно з житом — я ніколи не сіяв, як цього року, насінням масою тисячі 24 г після всіх доочисток, зазвичай насіннєве жито 36 г, у добрий рік — 40 г. Отже, маємо недобір урожаю через погодні умови.

Тому наша стратегія — нагодувати рослину з осені, створивши рівномірний агрофон, вчасно посіяти озимину, а по весні скоригувати тільки по сірці й азоту. На мою думку, якісь амінокислоти, дорогезні препарати, що розганяють рослину, не потрібні. Їм місце тільки за екстремальних умов — морозобій, град тощо.

— Провівши аналіз ґрунту й перейшовши на диференційоване внесення добрив, ви поміняли види, форми добрив?

— Поки що в нас триває перша ротація сівозміни за диференційованого внесення — у нас сівозміни сформовані, тобто замість пшениці можемо сіяти жито, замість сої можемо посіяти ріпак озимий чи ярий, бо це широколиста група. Єдиною незмінною культурою є картопля, яку садимо свого часу по своєму правильному попереднику і вертається вона кожні 5 років на своє місце. Тому в першу ротацію ми використовуємо дешеві валові добрива — амофос чи хлористий калій, щоб вирівняти вміст елементів у ґрунті. Цю ротацію закінчимо, будемо переходити на «хитріші» форми внесення, на вищу їх окупність урожаєм. Нині, коли в ґрунтах нерівномірність, використовувати дорогі добрива не доцільно. Ти врожай отримаєш, але це буде короткочасний ефект — наступного року знову мусиш дорогі добрива вкладати, бо ти їх виніс з урожаєм. Але на картоплі я вже використовую в невеликих дозах рідкі фосфорні добрива для формування кореневої системи. Багато хто перейшов від сухого фосфору на рідкий, але я вважаю, що це поки що передчасно. Це можна робити, попередньо провівши низку агрохімічних поліпшень. З 20 років, які я працюю в цьому господарстві, 8 років вапную ґрунти, щоб поліпшити їх якість. Коли цю роботу закінчимо, тоді можна займатися рідкими фосфорними добривами. Інакше вільні іони заліза, алюмінію все в’яжуть, і ефект від цих добрив буде короткочасним.

— Засвоюваність добрив рослиною дуже залежить від погодних умов. Як ви лавіруєте, допомагаєте рослині їх засвоїти?

— Мене рятує, що господарство невелике і техніка якісна — це дає змогу в критичні періоди швидко внести добрива. Фосфор, калій вносимо під основний обробіток, волога завжди в цей період є, і ці елементи зв’язуються з ґрунтом за зимовий період. Основна проблема минулих років — внести азот, щоб він спрацював, а не лишився лежати мертвим вантажем у сухому верхньому шарі ґрунту — він ніби і є, але рослина його засвоїти не може. Минулі роки я вирішував це, буквально до години розраховуючи, коли можна оптимально внести добриво — в потрібну фазу, за сприятливих погодних умов. Тому, незважаючи на відносно невелику кількість внесених азотних добрив, я збираю непропорційно високі врожаї. Коли в людей великі обсяги, вони вносять добрива або раніше, або пізніше від оптимальних строків.

Тепер ми придивляємося до технології внесення рідких добрив CULTAN. Я маю книгу професора Карла Зоммера, який із 1970 років розробляє та досліджує цю технологію. Хотів таке в себе зробити на картоплі, навіть обладнання почали закуповувати — аж раптом війна… Нині маємо думки застосувати таку технологію на зерновій групі.

Дехто із сусідів почав вносити аміачну воду під озимину взимку, дехто — аміачну воду під картоплю навесні. Можна за потреби вносити аміачну селітру поверхнево врозкид із використанням ротаційних борін. Азот ми намагаємося вносити або під дощ, або після дощу, або по мерзлоталому ґрунту — тут вологу ловимо. Я готовий і КАС вносити, техніка в нас є, але логістично ми не готові. Тобто є різні способи й методи, головне їх застосувати в правильний час і в правильному місці.

Нині ми придбали машину з установленою на ній місткістю для добрив, яка дає змогу вносити добрива одночасно з обробітком ґрунту — або поверхнево, або під культиваторну лапу, або в кілька ґрунтових горизонтів. Спробуємо давати добрива глибше, під рядок, щоб корінь тягнувся вниз, щоб він шукав і добриво, і воду одночасно.

— Нині багато хто переходить на дробне внесення добрив. Як ви ставитеся до такого способу?

— Фактично ми вже проводимо дробне підживлення озимини — два підживлення навесні плюс внесення добрив восени. З яриною складніше. Якби в нас було більше вологи, я б і п’ять разів підгодовував меншими дозами — в результаті або збирав би більший урожай, або вносив би меншу кількість добрив, бо розумію, що іноді до 40% добрива, яке вноситься, рослина не може засвоїти: воно або збігає з поверхневими водами з поля, або з талими водами в нижні шари ґрунту, або випаровується, або бактерії розкладають його до повітряного азоту. Тому два підживлення мало. З погляду рослини це не є оптимальна технологія. А як її оптимізувати? Кожного разу щось придумуєш, бо агрономія хоч і наука, але не дуже точна, залежна від інтуїтивних рішень. У більшості випадків треба просто вгадати, яким буде рік і звідси вибудовувати стратегію. Так, звісно, можна планувати підживлення озимини, орієнтуючись на наукові розрахунки: дата сходу снігу — дата відновлення вегетації — густина рослин, які вийшли із зими. Але чимало значить минулий досвід. Хоч іноді він і заважає ухвалювати правильні рішення, бо сформований в інших умовах. Іноді молоді хлопці досягають кращих результатів, бо їм не заважає минулий досвід, адже природа міняється. Після 2007 року Україна змінилася — не та зима, весна, літо, не ті хвороби. Доводиться переучуватися, дивитися на молодих, які сміливіше ухвалюють рішення і роблять речі, які ти ніколи не зробив би, але вони бувають правильними.

— А що сталося 2007 року?

— Сімнадцятого липня 2007 року в мене картопля стояла вся суха, вона не встигла навіть лягти — вся згоріла стоячи. Це було перший раз, коли сталася повітряна і ґрунтова посуха одночасно. З того часу в нас регулярно влітку є періоди, коли жодної краплі дощу не випадає по 30–90 днів.

Раніше у нас була зона надлишкового зволоження, а тепер ми не надто відрізняємося від Херсонщини. Плюс ґрунти бідніші. Ми відмовилися від оранки, відійшли від лише поверхневого обробітку, натомість масово використовуємо глибоке розпушування. Порвали плужну підошву, сформовану за 50–60 років «тракторної ери», бо тут всі орали на однакову глибину, адже далі йде білий пісок — і плужна підошва була дуже жорстка, як скло. Так і орати ми можемо тільки на 22–24 см, а розпушувати — на 30–50 см. Таким чином, утримуємо всю вологу, у нас перестали по полях текти річки. Ми якомога швидше проводимо закриття вологи, культивацію, сівбу без розриву від культивації.

— За посушливих умов непогано спрацювало листкове внесення добрив, зокрема на кукурудзі. Наскільки широко ви такий спосіб практикуєте?

— Унесенням по листку ситуацію можна трохи поправити, але радикально покращити не вийде. Моя думка — треба сформувати оптимальні умови живлення з ґрунту, а по листку можна додати трохи сірки, магнію, мікроелементів, а фосфорне чи калійне голодування не виправиш по листу. Хоча є певні культури та елементи, з якими можна гратися. Наприклад, невеликими дозами фосфору (1–2 кг/га) можна допомогти сходам кукурудзи, у яких через холод коріння не засвоює фосфор і вона стоїть червона. Тоді можна навіть отримати 1 т/га прибавки. Але переходити від ґрунтового живлення на листкове — утопія.

— Тобто антистресанти ви не відкидаєте?

— Вони мають право на життя, але кожен препарат треба своїми руками «помацати». Бо я кілька разів, повіривши людям, брав чудо-препарати, але вони допомагали тільки тим, хто їх продав. І те, що мало згоріти, все одно згоріло. Але є препарати, які справді працюють, за допомогою яких витягували геть зморожений ріпак або сою, від якої лишилися самі пеньочки без жодного листка.

— А як щодо біопрепаратів, які стимулюють розвиток кореневої системи?

— Я щороку застосовую такі препарати, тестую їх і навіть першим дав дорогу деяким із них — після мене інші агрономи почали їх застосовувати. У мене на картоплі цього року буде один бактеріальний і один грибний препарат і дві схеми з фосфорними добривами під час посадки.

Загалом такі препарати слід розділити на дві частини. Є препарати на основі живих організмів — грибів і бактерій. Є препарати на основі продуктів життєдіяльності організмів — витяжка з водоростей, продукт, синтезований бактеріями тощо. Перші мають право на життя, але їх треба тестувати у своїх умовах. Препарати на основі живих організмів можуть як допомогти, так і виступити конкурентами рослині. Я пересвідчився, що один мікоризний препарат давав ефект і на соняшнику, і на кукурудзі, бо це висококонкурентні культури з потужною кореневою системою, якою вони тягнуть воду з глибини, а зверху їм гриб допоміг із поживою. На картоплі результат був гірший, бо цей гриб забрав воду. Думаю, на поливі він спрацював би феноменально. Так само по фосфатмобілізаторах треба дивитися.

По витяжках все неоднозначно — може спрацювати або ні. Я працював дорогезними американськими препаратами, у яких речовини поєднані в певному дуже «хитрому» співвідношенні, і вони працювали. Тобто якщо препарат правильно виготовлено, має правильну формуляцію, в нього вкладено кошти, він працює. Але це багатоступенева схема — 3–4 або й більше обробок у певні вузькі фази, в конкретних умовах. Якісні препарати коштують грошей і дають можливість тобі заробити. Якщо накрутили черв’яків на м’ясорубці, зробили з них витяжку — воно і коштує три копійки, і так само працює.

— Насамкінець хотілося б дізнатися вашу думку щодо впливу на рослину деяких фунгіцидів, зокрема стробілуринів і карбоксамідів (SDHI). Чи спостерігали ви грін-ефект або потужний розвиток кореневої системи від дії таких препаратів?

— Вони справді працюють. Грін-ефект є, потужна коренева система є, більша імунна сила рослини є. Звісно, на око часто ти це все не бачиш, але бункер це показує. Але є одна засторога. Стробілурини як клас фунгіцидів на сьогодні майже втрачені — їх застосовують як баковий партнер для створення грін-ефекту, а їхня дія на патогени дещо слабувата. Бо перші роки їх активно застосовували заниженими нормами, і сьогодні у чистому вигляді їх майже нема. Такий самий ризик є щодо SDHI-групи, якщо їх безконтрольно використовувати заниженими нормами. Тобто ці препарати працюють, але з певними застереженнями.

Ми застосовуємо їх на зерновій групі, на сої та на картоплі (азоксистробін). Мої колеги кажуть, що азоксистробін працює в чистому вигляді, а я наполягаю, що потрібен контактний партнер. Цього року я знайшов одну наукову працю, де зазначено, що 2007 року, коли почали застосовувати цей фунгіцид на картоплі, стійких ізолятів альтернарії не було, а у 2017 році зі 112 ізолятів 67 уже були стійкими до азоксистробіну. Тому ми можемо втратити цей чудовий продукт у найближчі роки.

Є інші нові продукти на основі SDHI, але дуже дорогі. Тому я прихильник того, щоб попрацювати стробілуринами з партнером. А нові препарати тримати на важкі випадки — для протруювання дорогого насіння.