Головне:
Точка зору

Чи можуть сільгоспвиробники дозволити собі стояти осторонь прогресу і чи по кишені він українському фермерові?

Лариса Старікова
координатор Аналітичного центру Аграрного союзу України

 

На засіданнях Аналітичного центру Аграрного союзу України неодноразово йшлося про розвиток ринку готових технологічних рішень для аграрного сектора України. Історія не залишила нам часу як для кустарних рішень, так і для сумнівних експериментів.

 

Усі ми розуміємо, що розробка технологій — це самостійна професіональна діяльність, досить витратна справа. І всі ми пам’ятаємо, що на технологічне забезпечення поточного господарювання колись працювала добра половина радянської економіки, куди було залучено найталановитіших фахівців. Макроекономічна політика, яку впроваджували й сьогодні упроваджують наші горезвісні реформатори, «прагматизм» молодого українського бізнесу та інертність цілої низки «втрачених поколінь» наразі не дають підстав для оптимізму. Однак вибору немає: ми або мусимо бути в загальносвітовому тренді стрімкої технологізації виробництва, або зійти з дистанції — з усіма добре відомими негативними наслідками. Тож тим, хто прагне розвитку, але ще не адаптувався до таких неминучих трансформацій, є сенс звернути увагу на готові технологічні рішення, а їх нині ринок пропонує вдосталь. До того ж добра половина із цих пропозицій має символічну ціну або й взагалі безкоштовна.

  

На етапі «розвинутого капіталізму», обтяженого неодмінно патовими проблемами організації національного грошового обігу, нам важко повірити в те, що щось, а тим паче сучасне та якісне, може бути безкоштовним. Проте демонетизація, до якої тяжіє сучасний світ, не оминула й технологічну грань наших реалій. Яскравий приклад — можливість вільно спілкуватися з усім світом (знати б мови!), доступність найрізноманітніших сервісів і народження інтернету речей. «Розумні» системи, об’єднані в мережі, здатні зберігати й аналізувати набагато більше інформації, ніж це може зробити навіть найдосвідченіший фахівець.

  

У результаті застосування сільськогосподарських інновацій суттєво покращується ціла низка параметрів господарювання. В агротехнічному сенсі — завдяки точному визначенню місця, терміну та кількості внесення добрив, засобів захисту рослин, поливу рослин. В економічному — завдяки контролю за витратами палива, насіння, добрив, а також моніторингу роботи персоналу. Крім того, зменшується негативне навантаження промислової діяльності на довкілля. Тобто куди не глянь — скрізь прогрес.

 

Сільгосппідприємствам України сьогодні можна вільно користуватися принаймні тими інтернет-інструментами, що надають інформацію з точністю до 10 метрів. Звісно, якщо виникне потреба інтегрувати інформацію до системи управлінського чи бухгалтерського обліку, або ж знадобиться проаналізувати дані й отримати щодо них персональний консалтинг, доведеться купувати відповідні продукти у профільних компаній. Однак ринок переповнений, і ціни на більшість таких сервісів більш ніж демократичні. Вони налаштовані під реальні можливості різних типів господарств, загалом — не більше пари десятків гривень на гектар. Таке може дозволити собі за наявних обставин навіть не надто заможний український фермер.

 

Ще однією перевагою використання високотехнологічних сервісів є можливість автоматичного визначення якості продукції відповідно до національних і світових стандартів. Не варто навіть нагадувати, що широке запровадження таких інформаційних систем — це шлях підтримки гідності пересічного сільського трударя, його захисту від упередженості лабораторій і низки інших контролерів, а зрештою — ефективний інструмент викорінення корупції. Виробник наперед знає якість і вартість свого продукту, і ця вартість підтверджена об’єктивним методом її визначення.

 

Нехай там як, але в ринковій економіці всі зацікавлені не в ініціюванні прийняття законів, а в найшвидшому запровадженні інструментів підвищення власної економічної ефективності. Без будь-якого втручання держави, без створення зайвих перешкод. Держава в ліпшому разі може хіба що долучитися до процесу, «який пішов», наприклад, шляхом розробки системи цільового надання дотацій на основі об’єктивної правдивої інформації. Хоча якість, а особливо сервіс вітчизняних інформаційних систем усім добре відомий. Тож, здається, не з нашим щастям…

  

Ми вже з’ясували, що українські сільгоспвиробники навряд можуть дозволити собі стояти осторонь прогресу. Однак чи примушуватиме їх це робити держава? Хто виступить натхненником і стимулюватиме технологічний поступ? Здоровий глузд підказує, що це зроблять конкуренти. Саме вони слідкуватимуть за кожним кроком керівника господарства, дискредитуватимуть його в очах орендодавців і споживачів, а зрештою змусять піти зі сцени. Реформи не йдуть, а дискредитація відсталого бізнесу, зокрема сільськогосподарського, витіснення консервативно налаштованих виробників успішно триває. Облишити відстале українське аграрне виробництво сам на сам зі своїми проблемами або ж піти далі, не помітивши «втрати бійця», як це сталося в інших галузях національного виробництва, у цьому разі не вдасться: стрімко розвиваючись, світ голодує, і це створює загрозу добробуту тих, в кого сьогодні на столі все є…

  

Панове, не чекайте появи під носом конкурентів і зміни поколінь. Інноваційне переозброєння сільськогосподарського виробництва в Україні відбувається дуже стрімко. Тож терміново опановуйте смартфони та планшети. Втім, зранку не хапайтеся за фейсбук — краще виховайте звичку слідкувати за полями! Купуйте не так квадрокоптери та джипи, як технології. Сьогодні це вже не розкіш, а потреба: нагальна й термінова. І почніть, нарешті, цінувати тих, хто інтелектуально працює. Бо виявиться собі дорожче…

 

Журнали