Головне:
Точка зору

Коли буксує стратегія…

Лариса Старікова
координатор Аналітичного центру Аграрного союзу України
Поділитись:

Аграрії потроху звикають до дотацій, щоправда нарікають на бездіяльність і помилки банків та сподіваються на вдосконалення порядків надання держпідтримки.  

 

Бюджетну підтримку на рівні 1% ВВП аграрний сектор отримує вже два роки (а загалом вона розрахована на п’ять). Утім, на тлі низької активності отримувачів наприкінці 2018-го з 6,3 млрд грн у розпорядженні аграріїв залишилося тільки 4,14: тваринництву з 4 млрд грн виділили всього 2,13, а «фермерський мільярд» укоротили на майже 80%. Разом із тим на здешевлення кредитів передбачили у 4 рази більше, на 33% збільшили дотації для садівництва, на 1% — видатки держави на компенсацію вартості техніки. Власне, й дотацію торік отримали практично всі, хто того хотів. «За бортом» залишилися хіба що ті, хто або недогледів умови надання коштів, або неправильно оформив документи. Загалом переважна більшість залучених функціонерів була до претендентів досить таки люб’язна. Декотрих отримувачів підвели хіба що банки, які вчасно не виконали свої обов’язки з формування реєстру і не подали належним чином інформацію до Мінагрополітики. 

 

Унаслідок коригування показники використання бюджетних коштів зросли: програми здешевлення кредитів і підтримки тваринництва були реалізовані повністю, відсоток використання коштів фермерами збільшився до 20%, от тільки садівництво застигло на попередній цифрі, погіршивши у грудні загальний результат. Чому? 

 

Схоже, занадто «добре» — це таки теж «зле». Мова — про розмаїтість напрямів і механізмів системи надання держпідтримки сільгоспвиробнику. Чи може, скажімо, фермер розраховувати на допомогу за програмою для садівників? Або ж, приміром, чи може господарство, що отримало дотацію на купівлю техніки, скористатися ще й програмою компенсації відсотків? Пересічному аграрію досить важко самотужки розібратися у цих тонкощах. А якщо він зрештою й починає орієнтуватися, то голова йде обертом від того, як це реалізувати на практиці. 

 

Процедури надання дотацій варто уніфікувати й суттєво спростити. Кошти бюджетної підтримки доцільно було б акумулювати у фонді бюджетних дотацій, звідки вони б не зникали по закінченню року, а витрачати через виплатне агентство. Втім, це загалом віддалена перспектива. Що можна й потрібно зробити вже сьогодні — це «підчистити» порядки надання дотацій.

 

Отримувачі компенсації за кредитами у 2018-му — чи не єдині, кому не вистачило коштів держпідтримки. А все тому, що відповідним порядком було передбачено пріоритет для виробників тваринницької продукції та підприємств з оборотом до 20 млн грн. Вони мали змогу не лише отримати вдвічі більшу компенсацію, а й випередити інших претендентів у черзі на отримання коштів. Зауважу, паралельно діяли дві потужних програми — підтримки тваринництва і дотацій для фермерів, вони були скорочені через відсутність попиту, а от отримувачів кредитів фермери й тваринники потіснили… 

 

І у 2017-му, і у 2018-му багато аграріїв нарікало на бездіяльність і помилки банків. Не можна сказати, що цей аспект — поза наглядом: спочатку в процедуру надання дотацій було додано тільки державні банки, згодом долучилися ще й ті фінустанови, що підписали меморандум із Мінагро. Та для належного обслуговування отримувачів дотацій, як показує досвід, цього виявилося замало. То, може, є сенс підвищити відповідальність банків, поклавши на них обов’язок компенсувати втрати виробника, що виникли через їхню халатність? У 2017-му на подолання цієї проблеми було ухвалено поправку про те, що помилка банку може бути виправлена бюджетним коштом наступного року. Поширення цієї норми не тільки на 2018-й могло б стати м’яким варіантом урегулювання згаданої проблеми. 

 

Ще одне слушне зауваження до поточних порядків — це заміна словосполучення «основні засоби» й порядку компенсації відсотків за кредитами на глобальніше — «необоротні активи», яке включає і техніку, й сучасні технології, такі потрібні нашому сільському господарству. Це відкрило б шлях до пришвидшення в запровадженні інновацій… Однак це вже проблема іншого порядку. 

Механізм сучасного державного керування працює так: спочатку формується стратегія. І вже вона визначає законодавство, яке слід ухвалити чи переглянути (такий собі план заходів, що поширюється не лише на органи влади, а й зачіпає все суспільство). Для реалізації стратегії мають бути опрацьовані фінансово-економічні механізми, зокрема, бюджетні програми. Вони у нас є, але основи основ — стратегії сталого розвитку агросектору — поки що нема, і механізм ефективного державного керування не діє. Є хіба що загальні домисли основних гравців… 

 

Нехай там як, аграріїв вдалося б підтримати трохи по-іншому — розвиваючи внутрішні ринки. Так, можна було б, як то кажуть, вбити одразу двох зайців: 1) довести внутрішнє споживання до фізіологічних норм, активізувавши вимоги ринку до безпечності продукції; 2) стимулювати розвиток сільгоспвиробництва. Нині ми вже маємо прецедент, коли через аграрія дістає підтримку вітчизняне машинобудування. Тепер варто було б через споживача дати друге дихання сільгоспвиробництву. А від часткової компенсації придбання вітчизняної техніки прямий шлях до посилення напряму компенсації ставок за кредитами. Це б надало пришвидшення не лише технічному, а й технологічному оновленню галузі. 

 

Визначаючи пакет держпрограм підтримки сільгоспвиробника, доречно враховувати ще й конституційні норми з охорони ґрунтів (ст. 14), екологічної безпеки (ст. 16), захисту прав споживачів на безпечну та якісну продукцію (ст. 42). До речі, достатній життєвий рівень, достатнє харчування — це також конституційна норма (ст. 48). Окрім того, є й інші закони (скажімо, про держпідтримку агрострахування), що потребують бюджетного фінансування. То чому б не інвентаризувати чинне законодавство на етапі, коли пробуксовує стратегія? 

Угода про асоціацію з ЄС також є частиною чинного законодавства України. Тож, нехай там що, нам потрібно наближувати вітчизняну та європейську політики щодо аграрної сфери й розвитку сільських територій. Загалом зробити це буде дуже важко — надто вже різною є структура агросектору в Україні та у ЄС. В деяких напрямах ми вже «гармонізувалися» зі спільною аграрною політикою ЄС: допомагаємо фермерам на початковому етапі, компенсуємо вартість дорадчих послуг, сприяємо оновленню основних засобів, надаємо змогу нарощувати додану вартість через участь у кооперативах. Попереду в нас ще посилення підтримки освітніх кампаній щодо основних механізмів розвитку агросектору, допомога сільгоспвиробнику в дотриманні стандартів із захисту довкілля, охорони здоров’я тварин і рослин, відтворення лісу. А от у питаннях щодо реакції на форсмажорні ситуації ми Європу вже випередили. У них немає законодавства про компенсацію вартості страхування, а у нас є. Хоча перевага ця поки що сумнівна. Різниця в тому, що ухвалене у ЄС законодавство діє, а в нас — ні. Та й обсяги підтримки — непорівнювані. Якщо безпосередньо трансформувати законодавство ЄС на українські терени, то тільки державі довелося б виплачувати фермерам 1 729, 6 млрд грн на рік… 

*** 

Як свідчать коментарі посадовців українського аграрного міністерства, найшвидше, цьогоріч діятимуть ті ж самі програми бюджетних дотацій. Та чи піде Мінагро на внесення назрілих поточних змін? Чи рухатиметься система надання дотацій у євроінтеграційний бік? Попри очевидні сумніви й контроверсійні прогнози подальшого розвитку подій, є відкритим головне питання: чи ефективно використовуються державні кошти, а відтак, чи забезпечать наявні механізми агросекторові розвиток на сучасних засадах? 

 

Поділитись: