Головне:
Точка зору

Iнновації — це не про пристрої

Лариса Старікова
координатор Аналітичного центру Аграрного союзу України

Нещодавно поважна делегація обласного аграрного активу була запрошена на екскурсію в одне успішне господарство на Вінниччині. Господар у деталях ділився різноманітними виробничими ноу-хау. Добротна кукурудза стояла стіною. На будівельному майданчику, до речі, дуже охайному, рили котлован під нову елеваторну «банку». Інша, вже збудована, досить кремезна, виблискуючи боками, стояла неподалік. «Хіба що є один недолік, — коментував переваги споруди господар, — коли засипаємо кукурудзу зверху, вона б’ється. Доводиться потім додатково фільтрувати зерно». І ось саме у цій майже непомітній фразі в одну мить відбилося все, що можна сказати про інноваційний прогрес у вітчизняному агропромисловому комплексі.

  

Це абсолютно зрозуміло, що коли зерно падає з 30-метрової висоти, воно може битися. Звичайно, можна провести експеримент — які сорти б’ються більше, які менше, які чинники — розмір, вологість тощо впливають на рівень втрат, і якось пристосовуватися до того, щоб втрати і на зерні, і на додаткових операціях фільтрування були меншими. Проте, мабуть, простіше було б, якби всередині тієї банки була якась сітка, що поступово опускалася б залежно від кількості насипаного на неї зверху. Однак, як то кажуть, не з нашим щастям.

  

«Я завжди намагаюся купити українське, — тим часом продовжував розповідь господар, — коли є можливість обирати між вітчизняним й іноземним, я завжди обираю своє». Мабуть, світовий прогрес ще також не дійшов до упередження псування зерна під час його засипання в банки, але така ситуація дуже яскраво висвітлює ситуацію, що існує в Україні.

  

Загалом це явище називається глобальною відсутністю доданої вартості. Коли ми говоримо про відсутність умов до створення продуктів із доданою цінністю, ми, перш за все, маємо на увазі переробку сільгосппродукції, виготовлення готових харчових продуктів. Однак додана цінність у сучасному розумінні — це насамперед інтелектуальна складова, продуманість того чи іншого продукту або пристрою з погляду адекватності й зручності його використання. Щось таке, чого не видно, але діє воно тільки ефективно. Однак про це в нас не те, що не говорять, навіть не свідомі того, що про це потрібно говорити… 

 

Аграрний сектор в Україні сьогодні живий. На відміну від інших виробничих сфер. Однак чи може він бути конкурентоздатним як всередині країни, так і на світовій арені в рамках усталеного виробничого мислення? Навряд чи це так. Українські аграрії сьогодні залюбки споживають плоди світового інноваційного прогресу — стрімко покращується якість насіння, з року в рік зростає ефективність добрив і засобів захисту рослин, краща світова техніка майже в повному спектрі представлена на вітчизняному ринку, доступ до інформації та сучасні комунікаційні технології надають такі можливості, про які раніше не можна було навіть мріяти. Проте це лише один бік справи — вхідний. Тож що ми маємо на виході? Де наш внесок у виробництво справді інноваційного аграрного та харчового продукту? Пишатися тим, що наша українська сировина добре йде на невибагливих ринках країн, які обділені природними ресурсами, навряд чи конструктивно. Схоже, час терміново змінювати спосіб мислення.

  

Cучасної інтелектуальної й інноваційної складової у нас здебільшого немає не лише в кінцевому продукті, а й навіть у процесі виробництва тієї продукції, що є. Мало хто з аграріїв нині керується технологічною документацією. Ще менше міркують над її поліпшенням та звертаються по консультації до фахівців. За технології та ноу-хау в господарствах відповідають хіба що агрономи, становище яких схоже на традиційну пострадянську інтелектуальну кабалу. До інтелектуальної праці господарі, і не тільки вони, ставляться зверхньо. Ніхто не збирається оцінювати інтелектуальний внесок спеціалістів ні в облаштування технологій, ні в кінцевий продукт, визнавати й належним чином обліковувати в бухобліку відповідне ноу-хау. Кажуть, що бояться податкової… Втім це ще одна грань пострадянського мислення, яка в корені нищить вітчизняні інноваційні перспективи.

  

Чи варто витрачати гроші на розбудову виробництва, яке є застарілим уже в момент свого пуску? На купівлю обладнання, у яке потім потрібно додатково інвестувати кошти, щоб виправити закладені в ньому системні недоліки? Чи можемо ми в тому пригніченому економічному та соціальному стані, у якому перебуває наша держава, дозволити собі кидати ресурси на вітер? Зрозуміло, що ні.

  

Що ж робити? Наше суспільство застрягло не в тих розуміннях. Не матеріальні блага, продукти та засоби виробництва головні. Головне — інтелект, креативність, інноваційність. Подивіться навколо, на своє господарство, на фахівців, на оточення, постачальників, покупців. Спробуйте перебудувати шкалу оцінювання, що ґрунтувалася б на нематеріальних цінностях. Надаючи на практиці перевагу інтелекту, креативності, інноваційності. І результат не забариться. 

 

Журнали