Головне:
Точка зору

Чи стане оголошена приватизація в агропромисловому секторі успішним втіленням реформ?

Лариса Старікова
координатор Аналітичного центру Аграрного союзу України

 

Із високих кабінетів нам обіцяють, що масштабна приватизація в агросекторі стане кроком до прогресу. Проте далі цього наразі не йде. Тож мало в кого залишаються сумніви в тому, що ми вкотре наступаємо на граблі. Цілком імовірно, все знову може закінчитися «як завжди». Відтак, логічні питання, які відразу виникають: чому так і чи є альтернатива?

 

Про що говорити не заведено…

 

Почнемо з «чому». Чому новопризначені високопосадовці хутко занурюють руки в державне й починають активно там копирсатися, шукаючи ласі шматки? Чому приватизація ведеться не на підґрунті фахового аналізу та заходів із поліпшення корпоративного управління? Чому зазвичай виявляється досить лише банальної мантри про неефективність державної власності? Чому громада не опирається? Чому вона з таким станом речей уже змирилася, чи, може, хтось колись нарешті понесе відповідальність за епохальний злочин зі знищення національної економіки, зокрема, інфраструктури аграрного сектора? Наразі все це риторичні запитання…

 

Приватизація нарешті докотилася до тих закутків, у яких досі бодай якимось чином тримався баланс інтересів. Зокрема, на приватизацію виставлена низка спиртових заводів Вінниччини й інших областей, Артемівський завод шампанських вин, Ужгородський коньячний завод, низка комбінатів хлібопродуктів в регіонах, «Артемсіль» разом з усією інфраструктурою підтримки та розвитку соледобування тощо. Всі ці підприємства нормально працювали, їх продукція добре знана й має попит, здавна отримувала відзнаки на виставках, посідала чільні місця в рейтингах. Якось не дуже все це в’яжеться з розмовами про неефективність виробництва!.. Кажуть, мовляв, ось прийде інвестор… Однак усі ці підприємства роками успішно давали собі раду, зокрема, й із пошуком інвестицій… 

 

Інший аргумент на користь приватизації — бюджету конче потрібні кошти (не будемо деталізувати, кому й навіщо). Втім, чи буде ціна роздержавлених підприємств відповідати їх реальній вартості? Наразі із цим питанням у нас завжди були великі проблеми. В масових приватизаційних потоках до обговорення ціни, швидше за все, так і не дійде. Дискутуватимуть хіба що про ціну великих знакових об’єктів. Потім традиційно з’ясується, що за надходженнями план приватизації не виконано. А в рейтингу Форбс (це наступний щабель реформ і соціальних ліфтів) з’являться нові обличчя. Така собі чергова конвертація влади в капітал, чи то пак корупція в особливо великих розмірах. Щоправда, про це сьогодні не заведено говорити — на слуху поглиблення реформ й «активізація економічної діяльності в агропромисловому комплексі».

 

Яка-така інтелектуальна власність?

 

До речі, про механізм «потрапляння у список Форбс». Як відомо, досі Фонд держмайна продавав підприємства через механізми фондового ринку. На продаж виставлявся пакет акцій підприємства. Ціна такого пакета визначалася в основному на основі балансової вартості активів підприємства, а на балансі підприємства стояла хіба що замортизована, «відстійна» нерухомість. У випадках, коли було очевидно, що вартість об’єкта й розмір його балансу — це «дві великі різниці», окреслювався негласний компроміс між ФДМ і тими, хто здійснював оцінку. Писався кількасотсторінковий звіт, сяяли чесні очі, робилося «розумне обличчя» й оцінка за вуха дотягувалася до потрібного.

Утім, різниця між цифрою на балансі та «інтуїтивним відчуттям вартості» мала б набувати цілком документованого вигляду й отримувати цілком правдиву оцінку обліковуючи нематеріальні активи — об’єкти, можливо, й ефемерні, але достеменно цінні. Саме вони зазвичай фіксують незримі економічні переваги підприємства, як то репутація на ринку, й об’єкти інтелектуальної власності, що є основою будь-якої виробничої й управлінської діяльності. Натомість у цьому рядку зазвичай порожньо, або згадано про кілька придбаних бухгалтерських програм. А де дані про налагоджені фахівцями підприємства технологічні процеси та впроваджені керівниками управлінські технології? Саме ці активи справедливо вважаються основою основ сучасної економіки.

 

Власне, й у вітчизняній законодавчій і нормативно-правовій базі після слів «основні засоби» через кому завжди зазначають «нематеріальні активи», а розділ «необоротні активи» національного плану рахунків містить дві рівнозначні частини: «основні засоби» — матеріальні активи та «нематеріальні активи». То як тоді пояснити їх ігнорування в українських приватизаційних процесах? 

 

Нехай там як, практично повний перелік решток колись потужної науково-технічної інфраструктури галузі, винесений на продаж, розглядається як відстійна нерухомість і продається «за ціною паперу». Проте й на тих підприємствах, які пережили «ринкові реформи» й органічно вписалися в сучасну реальність, справи не ліпші. Частка нематеріальних активів там не лише традиційно велика, а ще й належить конкретним керівникам і фахівцям підприємства (а не абстрактній радянській державі). Чи буде враховано їх права на інтелектуальну власність у приватизаційному процесі? Хотілося б помилятися, але, схоже, відповідь очевидна…

 

Є ще два маленьких запитання по суті. У деяких підприємств, які мають бути роздержавлені, є чималі земельні ділянки. Але ж нині діє мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Чи буде поставлене право власності на землю до балансу такого підприємства? Чи, може, на етапі оцінки землю теж буде зараховано до переліку таких собі «ефемерних цінностей»? На продаж, зокрема, виставлено низку регіональних служб державного ветеринарного контролю на кордоні й транспорті. То що у цьому разі приватизується? Функції держави? В деяких випадках держава дуже добре розуміє нематеріальні цінності…

 

Роблять, що вміють? Проте як?

А тепер про те, якою мала б бути альтернатива. Добре було б зупинити навколоприватизаційну риторику та популістичні заяви можновладців і вимагати від них надання фахового обґрунтування необхідності приватизації того чи іншого об’єкта. Нині чиновники чинять не так, як прописано в політичних і стратегічних документах, а як хочуть. У ліпшому разі — як уміють. Може, вже час усе це змінити?

 

«Уряд технократів», певне, й міг би бути ефективний. Однак за умов, коли є узгоджена стратегія, програма діяльності, план дій, а єдина турбота полягає в тому, як цей план найкращим чином виконати. Коли ж хитаються базові засади, кожен робить те, що вважає за доцільне. Кажуть, що на державних підприємствах немає ефективних управлінських систем. А що, в державі вони є? То може спочатку потрібно приватизувати державу? — Жарт. 

 

При Аналітичному центрі Аграрного союзу України ми нещодавно створили робочу групу з питань акціонування сільгосппідприємств і розвитку фондових механізмів в АПК. Опікуватимемося питаннями поліпшення активів галузі та їх доброчесного трансферу. Запрошуємо фахівців приєднуватися. Сподіваємося, що зважений голос спеціалістів проб’ється крізь барабанний бій нових реформаторських ініціатив і дещо стримає регулярні істерики в уряді. У фокусі діяльності групи будуть питання якості активів сільгосппідприємств, виконання умов чинного законодавства України з бухгалтерського обліку, дотримання прав власності, підвищення якості балансів сільгосппідприємств як передумови залучення коштів для інноваційного розвитку на фондовому ринку і, звичайно, підтримка статусу нематеріальних активів як основного чинника сучасного економічного зростання, передумови високої ринкової вартості підприємств агропромислового комплексу України.

 

 

Журнали