Ще раз про основні вимоги ріпаку озимого до умов вирощування й агротехнічних заходів.
Озимий ріпак вирощують на ґрунтах з умістом гумусу не нижчим за 1,5% і кислотністю (рН) 6,0–7,0. Непридатними для вирощування ріпаку є ґрунти з близьким заляганням ґрунтових вод і легким механічним складом (піщані ґрунти, торф’яники).
Ріпак можна вирощувати у сівозмінах із різним набором сільгоспкультур. Проте треба дотримуватися таких вимог: оптимальним є сівба ріпаку озимого після культур, які рано звільняють поле, в основному це зернові та зернобобові, а також однорічні та багаторічні трави (на один укіс). За наявності у сівозміні цукрових буряків та соняшнику термін між сівбою ріпаку й названими культурами має бути не менше ніж два роки. Ріпак повертати на попереднє місце у сівозміні можна не раніше ніж через чотири роки.
Перед сівбою ріпаку необхідно проводити оцінку забур’яненості полів (для оптимального застосування агротехнічних і хімічних заходів).
Слід пам’ятати, що застосування гербіцидів — сульфонілсечовин першого покоління під попередню культуру може пригнічувати рослини ріпаку.
Підготовка ґрунту й сівба
Підготовка ґрунту під озимий ріпак — найважливіший агрозахід, від якого залежить поява своєчасних рівномірних сходів, розвиток кореневої системи, а в кінцевому підсумку — продуктивність рослин.
Після збирання попередника необхідно відразу провести лущення стерні, а після проростання бур’янів — оранку або глибоке дискування. Передпосівну культивацію слід проводити комбінованими агрегатами з обов’язковим ущільненням ґрунту.
Для сівби озимого ріпаку слід брати високопродуктивні безерукові та низькоглюкозинолатні (тип «00») сорти й гібриди, які відповідають ґрунтово-кліматичним умовам зони вирощування. Комбінування ранньо-, середньо-, та пізньостиглих сортів і гібридів дозволить оптимізувати збирання врожаю та скоротити втрати.
Для ріпаку озимого правильний вибір термінів сівби є основою для оптимального росту й розвитку рослин в осінній період, а також перезимівлі посівів. До входу в зиму рослини ріпаку повинні мати розетку з 8–10 листками, а діаметр кореневої шийки має становити 5–8 мм. Для цього в різних зонах вирощування сівбу ріпаку треба проводити починаючи з другої половини серпня, але не пізніше першої декади вересня.
Удобрення
Забезпечення поживними речовинами є визначальним фактором доброго розвитку рослин ріпаку та їхньої продуктивності. Дослідженнями встановлено, що для отримання 3–4 т урожаю насіння рослини мають забезпечити формування на 1 га 15–18 т сухої маси. Потреба озимого ріпаку для отримання 1 т основної продукції становить 50–62 кг азоту, 24–34 кг фосфору, 40–60 кг калію. Близько 15–25% поживи ріпак бере з ґрунтових запасів, а решту треба вносити у вигляді органічних і мінеральних добрив.
Азот найбільшою мірою впливає на формування врожаю. Ріпак в основному засвоює азот у нітратній формі та в невеликій кількості –аміачній. Восени потрібно вносити до 20–25% розрахункової кількості азоту. Його надлишок знижує зимостійкість рослин. Слід зазначити, що для кращого засвоєння рослинами азоту необхідна сірка, потреба в який становить 25% дози азоту.
Ріпак використовує фосфорні добрива ефективніше, ніж злакові культури. Фосфор необхідний для утворення потужної кореневої системи. Фосфорні добрива слід уносити під основний обробіток ґрунту.
Калійні добрива теж слід уносити в допосівний період, оскільки найбільша потреба ріпаку в цьому елементі в період осіннього розвитку. Достатня кількість калійних добрив підвищує стійкість рослин у період перезимівлі, до пошкоджень хворобами, посилює нектароутворення, що сприяє кращому запиленню квіток бджолами та підвищенню врожаю.
Із мікроелементів ріпак найбільше потребує бору, молібдену та марганцю. Марганець бере участь в окислювально-відновлювальних реакціях, синтезі органічних речовин і пришвидшує розвиток рослин. Молібден — мікроелемент азотного обміну рослин. За його браку (унаслідок порушення азотного обміну) у тканинах накопичується велика кількість нітратів, сповільнюється утворення хлорофілу. Брак доступних форм молібдену спостерігається на кислих ґрунтах.
Особлива вимогливість рослин ріпаку до таких елементів, як сірка і бор. Сірка стимулює ріст і розвиток рослин, сприяє засвоєнню сполук мінерального азоту рослинами. Бор відіграє важливу роль у розвитку репродуктивних органів, вуглеводному та білковому обмінах і в інших біохімічних процесах. Рослинам бор необхідний упродовж усього періоду вегетації. На рухомість бору в ґрунті впливає вапнування, за якого вміст водорозчинного бору знижується.
Догляд за посівами
У системі догляду за посівами озимого ріпаку найважливішим є період осінньої вегетації. На її початку посіви ріпаку мають низьку конкуренцію з бур’янами, понад 60 видів яких можуть засмічувати посіви культури, а серед них понад 20 видів трапляються повсюдно. Тому для захисту від цих шкодочинних об’єктів треба поєднувати як агротехнічні, так і хімічні заходи. Агротехнічні заходи проводять під час до- та передпосівного обробітку ґрунту. Хімічні заходи можна проводити препаратами, які застосовують в допосівний період, після сівби культури або під час вегетації. Нині є достатня кількість хімічних препаратів, які можна застосовувати виходячи з видового складу бур’янів.
Тому вибір періоду застосування гербіцидів залишається за товаровиробником. Проте ми вважаємо, що оптимальнішим варіантом є застосування гербіцидів ґрунтової дії. Для отримання максимального ефекту всім гербіцидам ґрунтової дії потрібна вологість ґрунту, тому обприскування слід проводити протягом перших двох-трьох днів після сівби, а найкраще — одразу після неї. Щодо препаратів, то сьогодні зареєстровано достатню кількість гербіцидів із діючими речовинами ацетохлор, метолахлор, метазахлор, трифлуралін, кломазон. Препарати трифлураліну треба вносити до сівби з обов’язковим загортанням важкими боронами або культиватором одразу після застосування. У разі недостатньої вологості ґрунту необхідно загортати препарати на основі метолахлору. Гербіциди з діючими речовинами ацетохлор, метазахлор, кломазон слід застосовувати після сівби ріпаку.
У період осінньої вегетації проти деяких видів бур’янів, на які не діють ґрунтові гербіциди, можна застосовувати посходові (страхові) препарати. Діючі речовини клопіралід, піклорам ефективні проти осоту, роману польового, мати-й-мачухи, підмаренника чіпкого; етаметсульфурон-метил ефективний проти хрестоцвітих бур’янів (суріпиці, гірчиці польової, пригнічує редьку дику), видів герані. Препарати клопіраліду та піклораму необхідно застосовувати у фазу 3–4 справжніх листків у ріпаку, а етаметсульфурон-метилу за утворення 1–2 справжніх листків у бур’янів. На полях, де можуть бути проблеми з пирієм повзучим, застосовують грамініциди (за висоти бур’яну 8–10 см).
Для захисту посівів ріпаку в початковий період вегетації проти шкідників (хрестоцвіті й ріпакова блішки) і хвороб (альтернаріоз, пероноспороз, фомоз) доцільно проводити передпосівну обробку насіння інсекто-фунгіцидними протруйниками. В осінній період значної шкоди посівам ріпаку може завдати ріпаковий пильщик (трач), ріпаковий білан. Для упередження шкоди від цих шкідників необхідно проводити обприскування зареєстрованими препаратами, якщо заселеність посівів становить 1–2 гусені на рослину.
Останніми роками зростає шкодочинінсть від прихованохоботників, які заселяють посіви ріпаку з початку вегетації. Щоб контролювати цих шкідників, необхідно застосовувати жовті посудини. У разі виявлення 3-4 жуків на жовту посудину на добу (економічний поріг шкодочинності) проводити обприскування посівів відповідними інсектицидами.
Іван Кифорук, cт. наук. співробітник
Світлана Мойсей, молод. наук. співробітник
Оксана Бойчук, молод. наук. співробітник
Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція НААН
журнал The Ukrainian Farmer, серпень 2014 року
The Ukrainian Farmer
