Рекорд для проса — 206 ц/га. Що потрібно зробити, щоб одержати хоча б четверту або п’яту частину такого врожаю?
Просо є не лише круп’яною культурою, а й цінним джерелом корму для тваринництва. Введення в раціон ВРХ зеленої маси, силосу або монокорму проса сприяє підвищенню надоїв та поліпшенню смакових якостей молока. Зелена маса проса перевершує за якістю зелену масу кукурудзи, могару, сорго та суданки; в 1 кг міститься 0,2—0,4 кормової одиниці та 17—25 г перетравного протеїну.
Кормове використання
Час збирання проса на зелену масу настає наприкінці липня, коли ще не збирають кукурудзу на зелений корм. Таким чином, це заповнює вікно між багаторічними травами та кукурудзою. Збирати просо на зелений корм можна з липня по жовтень, змінюючи при цьому строки висіву. У післяжнивних посівах просо може давати врожай зеленої маси 110—150 ц/га.
Сіно цієї культури краще від сіна з вівса, сорго, кукурудзи чи тимофіївки, воно містить 0,52 к.о. в 1 кг корму. Просяна солома, що може займати у структурі кормових сумішей 50%, містить в середньому в 1 кг 0,4 к.о. Висока якість соломи зумовлюється ще й тим, що при збиранні на зерно листя й стебла залишаються частково зеленими, придатними до силосування.
Просяну лузгу домішують до комбікормів, просяна полова за поживністю дещо поступається перед вівсяною, але переважає пшеничну, ячну та житню. У мучці, одержаній в процесі переробки проса, міститься 0,92 к.о. та 85 г перетравного білка, а у січці відповідно 1,11 к.о. та 86 г білка.
Високорослі сорти кормового проса здатні давати по 30—37 т/га зеленої маси та 7—9 т/га сіна, що на 50—80% більше, ніж у сортів звичайного проса та на 40—50% більше, ніж у чумизи, могару та вівса. Все це доводить перспективність використання проса як кормової культури для задоволення потреб тваринництва.
Страхова культура
Також просо є страховою культурою для пересіву загиблих озимих та ярих, яка навіть при пізніх строках сівби здатна за рахунок економного використання вологи, посухостійкості та солевитривалості забезпечити високі та сталі врожаї зерна на рівні 3,5—4,0 т/га.
В Україні безморозний період після збирання озимих культур на зелений корм становить 100—130 днів, а після збирання озимої пшениці та ярого ячменю на зерно в Степу — 90—110, у Лісостепу 70—90 днів. Тому просо — єдина культура, що завдяки здатності скорочувати вегетаційний період та пониженій реакції на строки сівби (за наявності вологи в ґрунті) може формувати задовільні урожаї зерна та зеленої маси.
На що рівнятися
Найбільше поширене просо в степовій і лісостеповій зонах України. Площа сівби за останні 10 років коливалась від 92 до 370 тис. га. Рівень споживання продовольчого зерна становить 120 тис. т, тому оптимальна частка проса у структурі валового збору зерна в масштабах України має становити 0,7—1,3%. Урожайність коливається в межах 10,5—17,2 ц/га, хоча біологічний урожай культури значно вищий. Достатньо порахувати зернини на одній волоті: кількість їх досягає 500—1000 шт., у зв’язку з чим виникає запитання: а чи можна одержати високий урожай проса, максимально наближений до потенціального? Виявляється, так! У роки Великої Вітчизняної війни в Актюбінській області відомий просовик Шаганак Бєрсієв одержав рекордний врожай проса — 203 ц/га. Звичайно, умови вирощування були винятковими: наносний ґрунт біля річки, добрива — овечий гній, триразовий полив. Але ж це історичний факт: на фронт йшли ешелони з пшоном.
Технологічні нюанси
Що потрібно робити, щоб одержати хоча б четверту або п’яту частину такого врожаю? Насамперед, обов’язково звертати увагу на біологічні особливості проса. Просо — теплолюбна культура. Насіння найінтенсивніше проростає за температури 25—30 °С, мінімум для проростання 8—9 °С. Якщо за температури 8 °С проростання настає через 10—15 днів, то за 15 °С — через 4—5, а за 20—25 °С — через 3 дні.За зниження температури до від’ємних 3—5°С сходи гинуть.Цвітіння проходить за температури від 20 до 30 °С та відносної вологості повітря від 40 до 100%. Рослини проса (з типом фотосинтезу С4) накопичують біомасу за низького вмісту СО2 у повітрі, максимальна швидкість фотосинтезу відмічається за температури 30—40 °С. Завдяки високому вмісту у тканинах органічних кислот просо відрізняється стійкістю до високих температур. Регуляторні функції продихів не припиняються навіть за 38—40°С. Підвищені температури необхідні рослинам проса у нічний час, особливо у період цвітіння, а також при наливі зерна.
Просо — посухостійка культура. Для проростання насіння достатньо 25—34% води від маси насіння. Коренева система здатна засвоювати із ґрунту вологу, доведену до мертвого запасу. Будова коренів, стебла та листків проса дозволяє переносити глибоке зневоднення тканин. Транспіраційний коефіцієнт у більшості випадків дорівнює 226—277 одиниць (у ячменю — 382 — 505, вівса — 430—490). Критичний період щодо вологи відмічається за 10—12 днів перед викиданням волоті і до масового цвітіння. Недостатня кількість вологи при дозріванні зерна значно впливає на рівень врожайності культури. Просо відносять до рослин короткого дня, за реакцією на інтенсивність освітлення просо наближається до кукурудзи та сорго.
Просо не дуже вимогливе до ґрунтів, але відрізняється підвищеними вимогами до аерації, на щільних із надмірним зволоженням ґрунтах сходи затримуються і навіть гинуть. Щодо елементів живлення просо — вимоглива культура: із 1 ц врожаю виноситься з ґрунту 2,9—3,2 кг азоту, 1—1,5 кг фосфору, 2—3 кг калію. Внесення добрив під просо дає суттєві прибавки врожаю, але за умов дотримання технологій вирощування, при забезпеченні чистих від бур’янів полів, правильного обробітку ґрунту. Повільний ріст на початку вегетації, дрібні сходи створюють слабку конкуренцію з бур’янами, що може знизити врожай від 60 до 80%. Крім того, наявність важковідокремлюваних бур’янів у посівах проса утруднює очищення насіння. Тому при вирощуванні цієї культури важливе її розміщення після кращих попередників, якими для проса є озимі культури, багаторічні трави, зернобобові, картопля, цукрові буряки. Не слід сіяти просо після суданської трави, ячменю, соняшнику і кукурудзи. Обробіток ґрунту повинен бути спрямований на боротьбу з бур’янами і на збереження в ґрунті вологи.
Спосіб сівбипроса залежить від родючості ґрунту, попередника, забур’яненості поля та забезпечення вологою. На родючих, з достатньою зволоженістю, чистих від бур’янів полях застосовують звичайний рядковий спосіб сівби. На забур’янених полях при нестачі вологи в ґрунті перевагою користується широкорядний стрічковий посів за схемою 60x15x15 та 45x15x15 см і однострічковий з міжряддям 45 см. Норма висіву при звичайній рядковій сівбі змінюється залежно від вологозабезпеченості на від 2,5 до 4,0 млн схожих насінин на 1 га. Просо треба сіяти, коли ґрунт на глибині 8—10 см прогріється до 10—12 °С, оскільки, висіяне в непрогрітий ґрунт, воно сильно заростає бур’янами, які сходять раніше. Якщо поле сильно забур’янене, проводять 2—3 допосівних культивації, щоб максимально очистити ґрунт від бур’янів, або вносять гербіциди.
Основні загрози
Одним із чинників значного недобору врожаю проса є пошкодження рослин кукурудзяним метеликом та просяним комариком. У разі потреби слід обробити посіви інсектицидами у період масового відродження гусениць. Агротехнічні заходи боротьби такі: знищення бур’янів, збирання культури на низькому зрізі, дискування з наступним загортанням рослинних решток, просторова ізоляція від посівів кукурудзи.
Найбільш шкодочинною хворобою проса є сажка. У разі сильного ураження посівів недобір урожаю може становити 20—30% і більше. Основні заходи захисту від цієї хвороби такі: дотримання чергування культур у сівозмінах, глибоке приорювання післяжнивних решток, правильна система добрив, оптимальні строки сівби, дотримання правил насінництва, сівба здоровим насіннєвим матеріалом та протруювання насіння. Однак вирощування стійких сортів проса є найбільш радикальним і економічно ефективним методом боротьби з сажкою.
Збирання врожаю
Збирання врожаю є важливим процесом у технології вирощування. Період визрівання зерна у проса розтягнутий. Стебло та листя рослин на час настання господарської стиглості містить значну кількість вологи, тому є доцільним роздільний спосіб збирання. Найкращим для цього є той час, коли кількість достиглих зерен у більшості волотей становитиме щонайменше 80—85%. Для прямого комбайнування просо вважається готовим тоді, коли достиглих зерен налічується не менше як 90%. Обмолочене комбайном і доставлене на тік зерно укладають у бурти і відразу очищають за допомогою зерноочисних машин.
В Інституті рослинництва ім. В. Я. Юр’єва на даний час створено високоврожайні сорти проса, придатні для вирощування в різних агрокліматичних зонах України. Зокрема, це Харківське 31, Слобожанське, Константинівське, Вітрило, Ювілейне та Козацьке. Вирощування цих сортів з дотриманням належного рівня агротехніки дозволить підвищити валовий збір культури, а високоякісне насіння цих сортів набуває дедалі більшого попиту у виробників зерна.
Світлана Горбачова, канд. с.-г. наук
Інститут рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН
журнал The Ukrainian Farmer, травень 2013 року
The Ukrainian Farmer
