Картопля для переробки — удобрення та захист
Вирощують картоплю для переробки в Україні або великі виробники, або відібрані та навчені особливостям самими переробниками господарства, яких навчають працювати за розробленою замовником технологією. Поруч із вибором сорту, використанням якісного насіннєвого матеріалу велике значення мають система живлення та захисту бульб.
У світовому балансі виробництва картоплі Україна посідає 4–5 місця, збираючи щорічно 18–22 млн тонн бульб. Експорт свіжої картоплі становить близько 1%, а імпорт 2013 року досягав 5,5 тис. тонн, при тому, що рівень споживання «другого хліба» українця становить 6–8 млн тонн. На переробку, зокрема на виробництво чіпсів і картоплі фрі, спрямовується 0,1–0,2% валового збору (126 тис. тонн за 2013 рік) столової картоплі.
Із переробкою картоплі в Україні дуже проблематично: ми маємо лише чотири заводи з виробництва картопляного крохмалю. Натомість рівень переробки столової картоплі у Європі та США досягає 30–90%. Сировиною для вітчизняних переробних підприємств є, здебільшого, некондиційні бульби та відходи промислової переробки картоплі.
Висока вартість ресурсів для інвесторів, малі площі промислового виробництва картоплі (95% площ під картоплею в користуванні індивідуального сектора), загальна економічна нестабільність — це основні чинники, що стримують масштаби розвитку картопляної переробної галузі України. Тільки за стабільного фінансового стану в країні з розвинутою індустріалізацією галузі картоплярства з’явиться можливість скоротити загальні обсяги виробництва картоплі та розширити її переробку.
Вимоги до картоплі на переробку
Виробництво столової картоплі для переробки має свої особливості. Основні серед них — загальні санітарні та кулінарні вимоги до столової картоплі. Є й додаткові, які пов’язані зі специфікою виробництва певного виду продукції. До таких додаткових вимог належать:
Деякі види продукції переробки потребують своїх специфічних вимог до сировини, що не зазначені у наведеному переліку. Граничні допуски щодо вимог по якості бульб можуть бути як узагальненими, так і спеціальними — більш жорсткими. Їх формулює фірма-переробник і детально прописує в договорі з виробником картоплі.
Формування якісної сировини для переробки досягається:
– підбором сортів, які забезпечували б необхідні вимоги щодо якості бульб на різні періоди переробки;
– вибором місця вирощування, як за ґрунтовими показниками, так і за умови водозабезпечення для поливу;
– спеціальної технології вирощування;
– технічним забезпеченням якісного збору врожаю та його зберігання.
Вирощувати картоплю для переробки, яка відповідала б таким вимогам, уже сьогодні можуть великі виробники або об’єднання різних виробників, які працюють за погодженою з переробником технологією.
Незважаючи на підвищені вимоги до столової картоплі для переробки, кінцевий продукт за ціною має бути доступним для купівлі середньо-статистичному споживачеві. Це цілком можливо за отримання високого врожаю бульб необхідної якості.
Агротехнологія
Поруч із вибором сорту та використанням якісного насіннєвого матеріалу велике значення має правильний вибір технологічного процесу, який починається з вибору полів.
Кращими для вирощування картоплі є поля із супіщаними ґрунтами, де вміст глини (частинок менших за 0,01 мм) становить 10–20%. Окультурені супіщані ґрунти мають добру структуру й достатню шпаруватість для утримування повітря, газоподібної та капілярної вологи. Добрими є зв’язно-піщані ґрунти (уміст глини 5–10%) за умов насичення їх органічними добривами (поживні рештки, застосування сидеральних культур). Піщані ґрунти мають невисокий бонітувальний показник родючості, вони більш чутливі до різких перепадів температур і зволоження, але вони є одними з кращих для проведення високоякісного механізованого збирання врожаю. На бульбах із цих ґрунтів затримується найменше ґрунту, що є дуже важливим фактором для обов’язкового якісного процесу миття бульб, що призначені для переробки.
Піщані та супіщані ґрунти є характерними для зони Полісся. У цьому поясі на полях доволі часто трапляються западини, які схильні до короткочасного застою води під час опадів або заболочуються. Ліпше відмовитися від вирощування картоплі на переробку на таких полях.
Кислотність ґрунтів може бути 4,5–7,0 за оптимуму рН 5,1–6,3. За високої кислотності рН 4,5–5,0 необхідно проводити вапнування ґрунтів половинними нормами та безпосередньо під картоплю. У спеціалізованій сівозміні для вирощування картоплі за рН 5,6–6,0 вапнування ґрунтів не є обов’язковим. За рН понад 6,5 ефективним є застосування у сівозміні добрив, які підвищують кислотність.
Вирощувати стабільно високі врожаї картоплі без застосування зрошення — доволі ризикована справа. Тому у виборі полів для вирощування картоплі обов’язковою є наявність природних або штучних джерел води для поливу в необхідних обсягах.
Наявність зрошення розширює ґрунтовий ареал вибору полів, зокрема, дозволяє засівати на полях із суглинковими ґрунтами. Зрошення гарантує не лише отримання стабільно високих урожаїв, а й поліпшує їх якість. Зокрема, підвищується загальна товарність бульб, покращуються їх форма та харчові якості, зменшується ураження паршею, пошкодження дротяниками та совками, зменшується кількість бульб із негативними фізіологічними відхиленнями (тріщини, деформації, діткування, дуплистість). Зрошення підвищує ефективність застосування добрив. З економічного боку застосування зрошення є високорентабельним заходом у виробництві картоплі.
Способи садіння, досходовий обробіток і способи захисту посадок столової картоплі загального призначення й картоплі для переробки суттєво не відрізняються. Стандартними є густота посадки, ширина міжрядь, досходове формування гребенів із наступним внесенням базових і коригувальних гербіцидів, захистом рослин із застосуванням причіпного або самохідного обприскувача. Різниця полягає лише в кількісному та якісному наповненні системи удобрень і захисту на фоні обов’язкового зрошення.
Система удобрення
Органічні добрива поліпшують фізичні та фізико-хімічні показники ґрунту, є додатковим джерелом ґрунтового живлення й вуглекислого газу, поліпшують біологічну активність ґрунту на противагу патогенній мікрофлорі, підвищують ефективність застосування мінеральних добрив. Проте вносити гній чи гноївку безпосередньо під картоплю для переробки не рекомендовано, краще — сидерати.
Основою забезпечення елементами живлення столової картоплі для переробки є внесення мінеральних добрив. В отриманні високого та якісного урожаю бульб принциповою є їх збалансованість. Зазвичай, рівень і баланс мінерального живлення визначається на основі агрохімічного аналізу ґрунту та потреби рослин на запланований урожай і може доповнюватися хімічним аналізом листків або експрес-аналізом фотохімічної активності хлоропластів рослин, наприклад, лабораторним комплексом «Аквадоніс».
У разі внесення мінеральних добрив спочатку визначають кількісне внесення азоту, фосфору, калію (NPK) у ґрунт з урахуванням доступності цих елементів рослинам. До того ж необхідно дотримуватись орієнтовно співвідношення між ними: N — 1,0; Р — 0,9–1,0; К — 1,2–1,5. Існує і своя специфіка застосування мікродобрив відносно груп стиглості сортів і кожного конкретного сорту, а також термінів використання його урожаю для переробки. Решту макро- та мікроелементів доповнюють додатковим унесенням до азотно-фосфорно-калійних добрив. Іноді вони можуть бути комплексним добривом, і їх вносять одночасно.
Провідна роль у формуванні високих урожаїв картоплі відводиться азоту. Проте надмірне його внесення (без урахування балансу інших елементів живлення) затягує достигання бульб й утворення на них міцної шкірки, що сприяє їх механічним пошкодженням і знижує супротив до проникнення інфекції, погіршує лежкість під час зберігання зібраного врожаю, підвищує ступінь потемніння м’якуша бульб у разі термічної обробки.
Приріст урожаю від фосфорних добрив помітний за їх достатнього внесення. Крім того, фосфор позитивно впливає на терміни дозрівання, щільність шкірки бульб і накопичення сухих речовин, чим урівноважує дію азоту. Надлишок унесення фосфорних добрив знижує їх ефективність і може бути небажаним, бо пришвидшує розвиток і передчасне старіння, скорочує вегетацію рослин.
Калій підтримує добрий фізіологічний стан рослин, забезпечує трансформацію та рух вуглеводів, коригує використання води на клітинному рівні, що збільшує посухостійкість рослин. Як результат — бульби добре дозрівають, шкірка стає міцною, м’якуш краще зберігає свій колір за термічної обробки. Надлишок калію знижує крохмалистість бульб, може гальмувати, як антагоніст, доступ магнію та кальцію до рослин.
Магній — елемент, який входить до складу хлорофілу та великої кількості ферментів, чим впливає на всі енергетичні процеси рослин картоплі, сприяє ліпшому засвоєнню фосфору з ґрунту. Дефіцит магнію знижує вміст крохмалю в бульбах і стійкість рослин і бульб до грибних хвороб. Найбільше дефіцит магнію спостерігається на легких, піщаних і супіщаних ґрунтах. Антагоністом магнію може бути кальцій за неконтрольованої хімічної меліорації.
Кальцій є незамінним елементом внутрішньоклітинного обміну. Частіше він трапляється в судинних пучках і шкірці бульб. За його браку рослини відстають у рості, порушується нормальна робота кореневої системи, знижується бульбоутворення, спостерігається некритичність і потемніння м’якуша бульб. Надлишок кальцію в ґрунті змінює його рН до небажаного, що сприяє появі парші на бульбах.
Сірка бере участь у загальному обміні речовин у рослині, підтримує його рівновагу та входить до складу деяких амінокислот і білків, пришвидшує перехід нітратів у білкову форму. Сірка підсилює доступність із ґрунту калію, кальцію, магнію та загальну стійкість рослин до посухи й інших стресових явищ. Унесенням сірковмісних добрив поліпшуємо якість бульб завдяки підвищенню загального утворення сухих речовин, зокрема білка та частки товарних бульб в урожаї.
Для оптимізації живлення рослин й отримання високого та якісного врожаю необхідна ще й гамма елементів, які засвоюються рослинами в незначних кількостях, але відіграють суттєву роль у синтезі та ресинтезі органічних сполук. Це так звані мікро- та ультрамікроелементи. Вони утворюють металоорганічні сполуки, які виконують регуляторні функції й не можуть бути заміщені іншими сполуками. До найбільш вивчених і застосовуваних мікроелементів належать: мідь, цинк, залізо, бор, кобальт, марганець, молібден. Тому застосування так званих мікродобрив є теж обов’язковим у вирощуванні столової картоплі для переробки на картоплепродукти. Необхідна кількість макро- та мікроелементів доставляється в ґрунт або через листкову поверхню внесенням спеціальних розчинних добрив.
Вибір виду мінеральних добрив диктується економічною складовою, необхідною їх комбінацією та способами внесення. Слід зазначити, що основні елементи живлення — азот, фосфор, калій і магній засвоюються рослинами на 50–70% до цвітіння, тому добрива, які їх містять, повинні бути внесені до садіння бульб або під час садіння й не пізніше, як перед формуванням гребенів. Як правило, послуговуються складними добривами, до складу яких входять ці макроелементи, що не містять (або містять дуже мало) хлору, який знижує крохмалистість і кулінарні якості бульб. Виробником таких добрив є Фінляндія, і вони досить дорогі.
Щоб зменшити витрати на добрива й не порушити якість продукції, восени вносять врозкид хлористий калій, зважаючи на те, що більша частина хлору вимиється в нижній горизонт. Весною вносять фосфорні (амофос) й азотні добрива. В іншому разі як безхлорне калійне добриво можна весною внести нітрат калію або калімагнезію. Весняне внесення врозкид окремих добрив потребує значних часових витрат, до того ж унесення врозкид є нерівномірним. Краще вносити основні добрива одночасно під час садіння або нарізання гребенів (із великою рівномірністю), замовляючи спеціальні тукосуміші (для великих виробників це не дуже витратно).
За рядкового внесення кількість азоту в добривах вносять у розрахунку 70% потреби. Решту азотних добрив необхідно вносити одночасно з формуванням гребенів і в разі позакореневого живлення в формі аміачної та вапнякової селітри, карбаміду, кальцієвої селітри, сульфату амонію тощо. Під формування гребенів вносять магнієві, сірковмісні добрива (чисті сульфати) і різні види калійно-магнієвих добрив.
Позакореневе живлення (7–10%-м розчином аміачної селітри чи карбаміду) пришвидшує ріст листкової поверхні й змикання бадилля в міжряддях. Починати його необхідно за висоти рослин 20–25 см і закінчувати до початку цвітіння. Ранні сорти підживлюють один раз, середні та пізні — двічі.
Більшість мікродобрив вносять позакоренево у вигляді складних хелатних комплексів мікроелементів. Деякі мікроелементи для досягнення необхідного рівня вносять позакоренево окремо або додатково до комплексних. Частину хелатних форм добрив можна вносити з робочим розчином інсектофунгіцидів для обробки бульб (Оракул, Реаком, Росток). Позакореневе підживлення мікродобривами можна поєднувати з унесенням позакоренево азотних добрив, гербіцидами й інсектицидами. Закінчують підживлення мікроелементами у фазу цвітіння. За крапельного зрошення мікродобрива можна вносити під час поливу (фертигація).
На українському ринку є багато виробників мікродобрив. Вибір виробника таких добрив часто встановлюється за пропозицією тестового випробування добрив на виробничих посадках картоплі, де визначається їх доцільність й економічна ефективність.
У багатьох випадках на урожайність і якість бульб впливає застосування регуляторів росту, спектр яких є дуже широким. Застосовують регулятори росту як для обробки бульб під час садіння, так і рослин, часто в бакових сумішах з іншими препаратами. Вибір щодо застосування того чи іншого регулятора також установлюється шляхом виробничої перевірки.
Система захисту
Запорукою збереження запланованого врожаю і його якості є захист посадок картоплі. Насамперед потрібно провести всі необхідні організаційні методи, зокрема, систематично боротися з бур’янами та шкідниками на культурах-попередниках і в прилеглих лісосмугах. Перелогові поля не бажано використовувати відразу для посадки картоплі.
Після збору врожаю попередника потрібно провести розкопки ґрунту щодо заселення його ґрунтовими шкідниками (методом підрахунку шкідників у ямах 50 × 50 × 50 см). У разі заселення на 1 м² понад 5 личинок продискувати поле та засіяти його житом, протруєним інсектицидом (Семафор, Престиж, Форс 200, Форс Зеа тощо) і використати його на зелене добриво.
Картопля для садіння має бути прогрітою, але з паростками не більше ніж 2–3 мм. Обламування паростків погіршує енергію росту та сприяє розвитку ризоктоніозу.
Наступним етапом захисту є протруєння бульб під час садіння. Кращою та довготривалою інсектицидною дією є препарати з діючою речовиною тіаметоксам і клотіанідин. Посилює стійкість протруєних бульб до хвороб і шкідників сумісне застосування бакових сумішей із мікродобривами, деякими рістрегуляторами та біопрепаратами. За значного заселення ґрунту шкідниками вносять гранульований інсектицид Регент 20G, дія якого триває понад 100 днів.
Боротьбу з бур’янами проводять після формування гребенів. Техніка для внесення пестицидів по поверхні посадок повинна мати вузьку шину. Прохідні колії мають бути постійними на весь період обробок за вегетацію.
Першими для боротьби з бур’янами застосовують так звані досходові ґрунтові гербіциди, які контролюють сходи бур’янів протягом 3–4 тижнів. Це препарати з діючою речовиною метрибузин і прометрин (остання заборонена до використання в країнах ЄС). За сильного забур’янення багаторічними бур’янами гребені формують завчасно так, щоб бур’ян проріс до сходів картоплі, тоді проти них можна застосовувати гліфосати.
Вносити ґрунтові гербіциди бажано по вологих гребенях, щоб відбулася дифузія препарату в ґрунт. У сухий ґрунт гербіциди проникають слабко (особливо метрибузини) і випаровуються. На легких ґрунтах застосовують мінімальні норми ґрунтових гербіцидів, оскільки в разі сильного дощу можливе їх промивання до бульб, що матиме негативні наслідки.
Коли рослина досягне висоти 15–20 см, проти бур’янів застосовують препарати групи римсульфуронів або хізалофопів. У разі пізнішої появи бур’янів (особливо злакових) ліпше застосовувати хізалофопи, які мають селективну дію. Якщо після появи сходів картоплі в структурі бур’янів є багато лободи або волошки, що слабко чутливі до римсульфуронів, то дію препаратів можна підсилити додаванням у бакову суміш гербіциду Зенкор у нормі до 0,3 кг/га. Післясходові гербіциди виконують коригуючи функцію, тому за відсутності бур’янів на посівах картоплі їх можна не вносити. Застосування післясходових гербіцидів доцільно поєднувати з першою обробкою фунгіцидами та позакореневим підживленням рослин. Обробку бажано проводити під вечір, коли мине небезпека опіку рослин від сонця, і за відсутності роси.
Незважаючи на обробку бульб інсектицидами, упродовж вегетаційного періоду на посівах картоплі можуть з’явитися личинки озимої совки та колорадського жука. Добрі результати для боротьби з ними дають препарати Енжіо, Протеус-110, Марш, які вносять у період появи личинок. Під час масового льоту хрущів, особливо біля посівів культури-попередника, слід провести обробку лісосмуг інсектицидами.
Боротьбу з хворобами рослин картоплі слід проводити профілактично відповідно до розробленого графіка з урахуванням термінів дії препаратів, погодних умов і часу поливу. Перша профілактична обробка проводиться системно-контактними препаратами під час першого позакореневого підживлення, унесення післясходових гербіцидів або перед змиканням рослин у міжряддях. Якщо виникла необхідність поливу до цього часу, то всі компоненти вносять після поливу. Кожні наступні обробки фунгіцидами проводять через 10–14 днів, але обов’язково після поливу. У разі особливої загрози появи фітофторозу — через 7–10 днів. Вибір фунгіцидів за ознакою системно-контактні чи контактні залежить від загальної фітосанітарної загрози появи фітофторозу чи альтернаріозу. Проти фітофторозу кращий ефект досягається від застосування системно-контактних препаратів, а проти альтернаріозу — контактних.
Перед збиранням урожаю треба знищити картоплиння. На посівах картоплі, урожай яких призначено для переробки влітку, картоплиння підсушують десикантом для підсилення відтоку пластичних речовин. Через 7–12 днів картоплиння скошують. На посівах, урожай з яких призначено на тривале зберігання, десикація картоплиння проводиться після відмирання не менше третини листків. У разі небезпеки появи фітофторозу десикацію поєднують із внесенням контактного фунгіциду. Для скошування картоплиння слід застосовувати трактори, які мають вузьку шину. Збирати врожай треба тоді, коли стебла легко відриваються від бульб і шкірка огрубіла. На картоплезбиральних комбайнах повинні бути робітники, які забезпечували б відбір некондиційних бульб, грудки, каміння та рослинні рештки.
У разі небезпеки появи уражених фітофторозом бульб зібраний урожай слід 2–4 тижні витримати в укритих польових буртах, контейнерах під накриттям чи інших тимчасових сховищах, після чого відсортувати бульби та закласти на постійне зберігання.
Особливістю зберігання картоплі для переробки є підвищений температурний режим. Щоб уникнути проростання бульб, не забудьте застосувати рістрегулятор — інгібітор проростання бульб.
Що дає переробка картоплі?
Микола Разкевич, канд. с.-г. наук
журнал Плантатор, травень 2014 року
Плантатор
